Миф про Коляду

Анализируя тенденции предстоящего года, я вспомнил историю, как нельзя лучше описывающая тенденции наступающего года. И я решил, что лучшего примера мне не найти. Позвольте напомнить вам, дорогие соотечественники, прекрасную традицию нашего народа – колядки. Читайте ее историю, запоминайте и повторяйте, чтобы не наступить на те же грабли, на которые наступил легендарный Коляда! Текст привожу на языке, в котором хранится и живет данная традиция.

 Традицию нельзя получить так, как получают наследство. Ее нужно пропустить через себя, почувствовать и принять сердцем. Это труд, и многие себя им не утруждают, дескать, прошлое было и прошло. Но отвергая традиции прошлого, мы делаем беднее наше будущее!

Мiф про Коляду

Влітку ми святкуємо традиційне українське свято Купайла, яке пов’язане з літнім сонцеворотом. Боги подарували Купайлу дуже довге життя, і багато хто вважає його майже богом – богом земних радощів. Зимове сонцестояння також має свого героя. Інша людина, на ім'я Коляда, також пройшла непростий шлях до слави та обожнювання. Коляда – герой давніх слов'янських міфів, уособлення новорічного циклу, тісного зв’язку людини з природою.

Для щастя потрібно натхнення Більше ніде душа не почуває себе такою великою, як тут, на схилах Дніпра, сам на сам з вічністю. І за плечима наче виростають крила

Коляда ще з дитинства став улюбленцем богів, бо його святими батьками були Род, бог родючості, та Прія, богиня справедливості. Його рідні батьки були землеробами та скотарями. В ті часи хліборобство було широко поширено на Правобережжі, а скотарство – на Лівобережжі Дніпра. Коли Коляда підріс, то почав успішно обмінювати збіжжя та скотину. Ще зовсім молодим хлопцем він прославився як перший багатій, і тому найкращі дівчата змішаного з полянами племені укрів мріяли про нього як про нареченого.

Коляда відзначався відчайдушною хоробрістю і успішно охороняв свої череди й табуни від загребущих, жадібних сусідів. А бувало, не лінувався й завернути якийсь сусідський табунець, який не дуже пильно охороняли. Цього він не боявся робити, бо мав добровільну дружину здорових рум’янощоких парубків, які охоче боронили родове добро. За послуги він щедро обдаровував цих хлопців та бідних людей, отож бо слава про його щедрість рознеслася по всій землі слов’янській. За силу, красу, хоробрість та щедрість його ще молодим обрали вождем племені – патріархом. Слава запаморочила йому голову, і захотів він стати найбагатшою людиною на землі. А боги допомогли Коляді в цьому, оскільки заохочували його щедрість.

Для щастя потрібно натхнення За сучасною термінологією, Коляда був міцним господарником, що вмів організувати людей та надихнути їх на виконання своїх планів. Зараз таких людей гостро не вистачає...

Невдовзі Коляда одружився й узяв до себе Явдоню – найбагатшу дівчину, доньку вождя сусіднього племені, яке займалось скотарством і особливо вигідним у ті часи промислом – розведенням коней. На весілля запросили усіх знатних людей, навіть святих батьків – поважного Рода й виняткової краси Прію. Вони і благословили кожну дію весільної церемонії: піднесли весільний коровай, поцілували молодих та побажали їм щасливого життя.

Після цього боги ніби розтанули у повітрі, а люди почали співати весільних пісень, танцювати і веселитися. Тільки до весільного обіду приготували двадцять п’ять різних страв – більш як на тисячу гостей. Тож на весіллі побували не тільки запрошені, а й всі, хто побажав прийти та приїхати. А коли обід підійшов до кінця, залишками їжі нагодували ще й вовків. На весільну вечерю приготували дванадцять страв і запросили всіх ближніх людей, а також предків – тих, які вже давно пішли зі світу. Не забули запросити й вовків, щоб поділитися з ними вечірньою трапезою.

 У наших пращурів-хліборобів було особливе ставлення до вовків. Вважалося, що з ними пов’язана родючість ланів, а зустріч з вовком приносять удачу, бо вовки завжди супроводжують бога багатства і плодючості Велеса. А Велесові дні, що припадають на зимові святки, називали вовчим святом, коли вовкам жертвували козу

Після весілля Коляда ще з більшим завзяттям узявся збільшувати своє багатство, і не без успіху. Слава багатія облетіла всі куточки землі. Та ось його пиха сягнула вершини. Він вирішив після обжинок влаштувати бенкет на честь іменин і запросити на нього не когось там, а самого бога Сонця Ярила. «О! – подумав Коляда. – Після того, як сам Ярило побуває у мене в гостях, ніхто серед людей не зможе зрівнятися зі мною ні славою, ні багатством».

Довго не роздумуючи, пішов Коляда до Прадуба, щоб побачити Ярила, але його там на знайшов: тим часом Ярило на червоному коні вивозив із моря Сонце. На другий день, коли Ярило після тяжкої праці ліг спочивати, Коляда з’явився перед ним, став благоговійно навколішки і промовив: «О, великий боже, світило Всесвіту, будьте ласкаві, приходьте до мене з Ярою у гості на мої іменини. Будьте певні: я все зроблю для того, щоб ви були задоволені».

Ярило посміхнувся і чемно відповів Коляді: «Великий Лад поклав на мене тяжкий щоденний обов'язок: освітлювати Сонцем Землю, тому вибачай, що не зможу взяти участь у твоєму святі. Але запроси на бенкет мого сина Сварога. Він майже завжди живе серед вас, людей, і любить застілля».

 У слов'янського бога Сонця було чотири іпостасі, які змінювалися після днів Рівнодення і Сонцестояння. Хорс (він же Коляда) – сонце зими, сяє на небі починаючи з зимового сонцестояння. Ярило – затяте весняне сонце, бог пристрасті і молодечого завзяття; править починаючи з весняного рівнодення. Де Ярило пройде – буде гарний врожай, на кого подивиться – у того в серці запалає вогонь кохання

Коляді нічого не лишилося, як звернутися до Сварога. Сварог його прийняв чемно і весело. У вогнистих його очах ховався сміх. Він подякував Коляді за запрошення та зненацька запитав: «А чи буде у тебе чим угамувати голод?»
– Я – найбагатша людина, – гордо промовив Коляда.
– Ну, тоді добре. Чекай на мене завтра, – відповів йому Сварог.

Назавтра Сварог прийшов до Коляди раніше за всіх гостей і, ковтаючи слину, сказав: «О, мій друже, я настільки голодний, що хотів би негайно щось перехопити. Ось те засмажене поросятко мені й справді до вподоби». Сварог відкрив ширше очі – і рум’яне порося почорніло і перетворилося на попіл.

 Сварог – великий бог, який довершив творіння світу, навчив людей мудрості та майстерності. Він дав людям плуг і ярмо, щоб обробляти землю, та бойову сокиру, аби було чим її захистити від ворогів

– Та я бачу, тут нічого їсти, – сказав невдоволено Сварог і окинув гарячим поглядом довгий ряд приготовлених страв. Вони так само, як і засмажене порося, за одну мить почорніли і перетворилися на попіл. Це ще більше розлютило Сварога, і він почав кидати вогненний погляд своїх сяючих очей на всі страви, що були виставлені на довжелезних столах і приготовлені до свята. Від них лишився тільки попіл.

– О, Коляда! – заволав Сварог. – Ти обіцяв мене гарненько нагодувати, але я аніскільки не наївся. Показуй свої запаси, може там знайдеться, чим поживитися.

Через дві години збіжжя, фрукти і приготовлене м’ясо перетворилося на попіл, а Сварог уже жадібно поглядав на табунець коней, який мирно пасся неподалік від дому Коляди. Коні відчули пронизливий погляд Сварога, збентежено заіржали, та за мить і вони розсипалася на попіл. Те ж саме повторилося і з отарами овець, що стояли в кошарах, і з усією живністю Коляди. Нарешті Сварог спрямував очі, які все спалювали, на хату Коляди – за мить вона спалахнула і теж розпалася на попіл. За якусь годину замість незліченного багатства Коляди залишилося лише згарище, але Сварог ще не був задоволеним і відчував голод.

– Чим ще ти мене будеш годувати? – закричав украй розлючений Сварог.

 Коляда – старе слов’янське свято на честь повороту Сонця на весну. Це свято неможливо уявити без святкових страв, співів, ворожби, колядування та ряджених. Всі ці звичаї беруть корені у язичницьких віруваннях, коли люди вклонялися силам природи

Переляканий Коляда, думаючи, що цього разу він сам перетвориться на попіл, кинувся тікати від Сварога, апетит якого тільки-но розгулявся. Він довго тікав і не зчувся, як опинився перед Ярою. Захеканий, він ледве устиг вимовити: «О, Яро, утихомир, будь ласка, Сварога. Я боюсь, що він і мене спопелить, як і моє велике багатство».

І дійсно за хвилину перед Ярою з'явився і сам розлючений Сварог. «Заспокойся, Свароже, у мене є чим тебе нагодувати», – лагідно сказала Яра і ніжно погладила відчайдушного сина по голові. Потім, повернувшись до Коляди, промовила: «А ти, щасливчику, йди додому та подумай, чому ти не сподобався богам, і поспішай, бо дорога дуже довга».

Поки Коляда вертався додому, мороз уже скував землю. Йому було холодно, і він був голодним. Тому був змушений ходити по людях і просити милостиню, брати хліб і все, що подадуть. Щоб не принижувати себе відкритим проханням, він співав пісні, які пізніше назвали колядками. Так найбагатша людина змушена була, хоч і недовго, побути жебраком.

 Традиція колядування збереглася до наших днів. Вона допомагає людям відчути свою єдність, спільні турботи, потребу в спілкуванні та взаємодопомозі. Крім того, обряди колядування – це справжня окраса української народної культури

Повернувшись додому, Коляда, щоб відновити те, що він уже мав, знову ходив вулицями поселення і, співаючи пісні та посіваючи долівки хат житом, поліпшував свій добробут. Таким чином, він знову розбагатів і почав надавати допомогу всім, хто до нього звертався. Він особливо ласкаво ставився до дітей, які перехопили його вчинок, ходили по хатах і веселими колядками заробляли собі на хліб. Через багато років Коляда став в очах дітей ледь не богом достатку і багатства, а для всіх людей – божеством доброти. Отакі бувають дива у світі.

* * *

У цьому міфові досить рельєфно показані риси людини, яка не знала міри у своєму житті, і тому боги поставили її на місце. Історія життя Коляди – це попередження всім, хто присвячує своє життя накопичуванню багатства та забуває про настанови богів. Одночасно міф нагадує і про ставлення до хліба, що є основою життя. Про святе ставлення до хліба свідчать й народні колядки, що існували ще в дохристиянські часи. Тоді співали пісні про Сонце, Місяць і зорі, вшановували кожен з 12 місяців в році, готуючи так звані 12 страв. Ця традиція збереглася й до наших днів. Так, на Василя – Новий рік – хлоп'ята удосвіта ходять по хатах і співають, посипаючи долівку збіжжям: «Сійся, родися, на щастя, на здоров’я, жито, пшениця, всяка пашниця!» Бо хліб – усьому голова!

З книги Олексія Гаца «Подвиг Лада. Міфи прадавніх слов’ян»