Міф про Купайло, або Казкова ніч

Традиция народа хранится в виде мифов, легенд, сказок и поговорок. И все это находится в памяти народной, а копии распространяются на бумажных и других носителях. И время снова и снова подтверждает поговорку: «Что написано пером, не вырубишь и топором». Так, мастер словесности Михаил Афанасьевич Булгаков в своем произведении «Мастер и Маргарита» напомнил нам об этой истине классической фразой: «Рукописи не горят!»

Природа хранит много тайн, в том числе и природа человека Как любил говаривать великий Аристотель: «Познание начинается с удивления». И чем больше узнаешь об удивительных обрядах, которые вдохновляли наших предков, тем яснее понимаешь: «Отвергая традиции прошлого, мы делаем беднее наше будущее»

Смысл выражения «Рукописи не горят» таков: слово, живую человеческую мысль нельзя ни уничтожить, ни запретить – ее всегда будут помнить и переписывать. Вот и мне повезло, я в своих полевых этнографических изысканиях открыл для себя историю народного праздника Ивана Купала. Даже 20 веков христианства не смогли уничтожить мысли, обычаи и надежды людей. В преддверии нашего любимого праздника делюсь с вами своей находкой на языке народа, в памяти которого сохранилась древняя традиция!

Искренне Ваш, мастер Кань-Ю



Казкова ніч на Івана Купайло

Зі словами про неможливість бути людиною тому, хто став на шлях розбою, Радегаст розтанув у повітрі. Але на його місці несподівано для всіх з’явилася незрівнянна красуня – Дана, богиня джерельних вод. Цього разу її чарівне обличчя не віщувало нічого доброго. Вона кинула грізний погляд на старшин роду та дідів-патріархів і грізно запитала:

 Дана – богиня джерельної води

– І як же ви, родоначальники – сивоголові мудреці, допустили, що Акунд і Серп змогли зібрати безліч народу на братоубивчу війну? Чому на сільських віче, де останнє слово було за вами, ви не відмовили людей від страшного вчинку? Ви, а не хтось інший, були радниками Акунда і Серпа. Чом же ви не порадили їм, замість того, щоб вести найкращих людей на смерть, обійняти один одного і випити чашу довічного миру? Не існує таких спірних питань, які було б неможливо розв’язати шляхом братніх переговорів! Куди ж поділася ваша розважлива статечність, чому ви виявилися такими сліпими? Тому я, як богиня життя, оскільки напуваю все живе цілющою водою, засуджую і покладаю вину за смерть таких славних вождів, як Серп і Акунд, на вас. Ви, і тільки ви, винні в їхній смерті. Адже люди повірили вам, та й вожді майже ніколи не відкидали ваших порад. Тож спокутуйте глибоким соромом свою провину.

З цими словами Дана, як і Радегаст, розтанула у повітрі.

Дана ще більше зіпсувала і так уже невеселий настрій людей. І лише юнак на ім’я Івн перебував у якомусь піднесеному стані і здивовано дивився на те місце, де щойно стояла богиня. Його серце шалено калатало. Такої дівчини – богині високої вроди він ще ніколи не бачив, хоча дівчата його села були привабливими і вважалися рідкісними красунями. Захоплений небаченою вродою, він повільно попрямував до своєї оселі та дорогою побачив високу розложисту вишню, стиглі ягоди якої так і вабили до себе. Коли він підійшов до вишні, щоб зірвати солодких ягід, то побачив під вишнею бога Карніса – сина Симаргла. Це ще більше здивувало Івна, оскільки в один і той же день доля подарувала йому зустріч з богами та ще й дала соковитих ягід, щоб угамувати спрагу.

Карніс погодився поговорити і попросив Івна присісти під вишнею для розмови. Коли той умостився поруч з богом, Карніс спитав:

– Нещасний, бачу, ти закохався з першого погляду і тому такий збентежений, адже твоя кохана – недосяжна.
– Це так, – відповів безпорадно юнак. – Я закохався в Дану і тепер не знаю, що діяти. Жага кохання спалює моє серце.
– Помолися богині кохання і ніжності Лелі, можливо, вона зарадить твоєму лихові. Співчуваю тобі, бо і сам закоханий в цю цнотливу діву, яка, з одного боку, є охоронницею усіх форм життя, а з другого – суворою, але справедливою суддею.
– Це так. Суд її був справедливим. Вона вину за убивство Акунда і Серпа переклала з Радегаста на сивоголових мудреців – радників вождів. Адже не так винен той, хто почав війну, як той, хто підбурював до неї.
– Ти правильно зрозумів волю богів, Івне, але знову раджу тобі помолитися Лелі. У неї добре серце і вона завжди бажає, щоб любов була обопільною і приносила щастя закоханим.
– Дуже вдячний тобі, Карнісе. Це завдяки тобі так гарно квітують вишні і дають такий великий врожай, тож хай урожайною буде і моя молитва, – відповів Івн, прощаючись із зеленочубим богом урожаїв.

 Леля – богиня кохання і ніжності в пантеоні слов'янських богів

«Піду і помолюся богині кохання. Може вона змилується наді мною і зніме з серця цей болісно солодкий щем, бо відчуваю, що світлосяйна стріла Ладо пронизала моє серце», – подумав Івн, йдучи додому. Та що це! Під кучерявим молодим дубком він побачив самого бога кохання Ладо. Пустотливий бог спав глибоким безтурботним сном, а лук і сагайдак, наповнений стрілами, лежали побіч. Це був дарунок самої долі. «О, я сам змушу Дану покохати мене!» – подумав зраділий Івн.

З серцем, що калатало у грудях, він підійшов до Ладо і, нахилившись над ним, схопив лук і сагайдак і кинувся прожогом тікати. Незабаром він опинився біля своєї оселі. Тепер, – вирішив він, – я перевірю дію цієї дивної зброї на жінках і чоловіках свого поселення. Він видерся на дах і почав пускати стріли в молодих жінок і дівчат, парубків і одружених чоловіків, і навіть в тих, на обличчях яких життя намалювало великі зморшки.

І кожного разу він бачив, що уражена стрілою людина хапалася за серце, а потім блаженно усміхалася. Замість того, щоб продовжувати свій шлях, уражені стрілами люди поверталися додому і, переодягнені у святкові вбрання, йшли до річки.

Амур и Психея Всі знають Амура – бога, що опікується коханням. У слов'ян за ці справи відповідав Ладо, добросердний бог кохання та злагоди

Так, я перевірив силу дії стріл Ладо. Але де я знайду Дану?»! – сам себе запитав Івн. Тут його і осінила щаслива думка. Він разом з людьми побіг до річки і почав кидати стріли просто у воду. Дана – богиня цілющої води, – думав він, – тож стріли, кинуті у воду, потраплять до її серця».

Він побачив, як чоловіки і жінки скидали з себе одяг і парами пливли на зарослий високими травами протилежний берег. Швидко наближалась ніч – найкоротша ніч літа. Берег збезлюдів, і він один, лише він один, лишився на лівому боці швидкоплинної річки, а на тому боці чувся веселий жіночий сміх, пронизливе парубоче свистіння та чоловічі пісні, сповнені любовного щему. Полум’я багаття високо піднімалось вогненними язиками і веселі люди перестрибували через нього.

Він не витримав мук самотності, кинув лук і сагайдак з стрілами у річку, скинув одяг і поплив на середину річки зі відчайдушною рішучістю покінчити зі своїм нещасливим життям. Але коли він уже хотів зануритися у воду, то відчув, як його підхопили десятки жіночих рук і з веселим сміхом витягли на берег. О, це були зеленокосі дівчата дивної краси. У сяйві Місяця їх білосніжні тіла здавалися вирізьбленими з мармуру, очі горіли дивним вогнем висхідного сонця. Вони майже всі кинулися його пестити і цілувати. Деякі співали, стрибали з радощів, але більшість, узявшись за руки, танцювали навколо нього.

Русалка – химера: прекрасная девушка с рыбьим хвостом и повадками местных природных духов – леших, водяных, полудниц Русалки – существа из потустороннего мира, символ соблазна и искушения. Весной и летом гуляют они полями и лесами в поисках живописных озер, качаются на ветвях деревьев и поют грустные песни, приманивая неосторожных прохожих

Йому стало дуже приємно. Усе здавалося давньою казкою, щасливим сном. Ще приємніше йому стало, коли він побачив білокосу Дану, яка виринула із темряви і опинилася на березі. Від її веселого погляду його серце знову закалатало. Мов навіжений він кинувся до неї, але його утримували цупкі руки зеленокосих дівчат. Вони сміялися і в якійсь нестямі обціловували його руки і обличчя.

– Твої стріли потрапили до сердець моїх підводних подруг. Ти мене не дочекався і викинув лук і стріли Ладо. А я залишилась позбавленою кохання у цю казкову ніч, – промовила Дана, але в її голосі не чулося докору.
– Кидаючи стріли у воду, я цілив у твоє серце, Дано, – сказав він.
– А ти не боявся того, що я тобі не рівня? Адже я – дочка бога Кохання Ладо.
– Ні, не боявся. Я тільки боявся, що вже ніколи не зможу тебе побачити. Бо моя любов – найщиріша. Я покохав тебе з першого погляду, а не від стріл твого батька. Можливо, пізніше ці стріли теж пронизали моє серце, але це нічого не змінило у моєму ставленні до тебе. Я покохав тебе з першого погляду, – повторив Івн.

Дана підійшла, поцілувала Івна і сказала: «Ніч уже закінчується. Коротке щастя у людей, які були уражені стрілами Ладо. Тебе теж не буде мучити жага кохання. Мій батько прокинувся і вже йде сюди».

На сході зачервоніло небо, і зеленокосі дівчата прожогом кинулися у воду. Разом з ними розвіялась і Дана. Лише лук і наповнений стрілами сагайдак лежали на березі. Івн навіть не помітив, хто їх знайшов і виніс із води. Він хотів ще раз схопити зброю Ладо, та побачив перед собою золоточубого бога. Івн упав перед ним навколішки і попросив прощення за зухвалий вчинок.

Легкодумний і добросердний Ладо, дивлячись на зблідлого і зляканого Івна, розсміявся:

– Я звів нанівець силу стріл, які ти у своїм божевільнім свавіллі випустив у людей. Вони будуть діяти не більше однієї доби. Тож тобі доведеться і виправдовуватися не переді мною, а перед людьми твого поселення. Ось вони вже повертаються із того раю, в який ти їх послав проти їхньої волі і бажання. Поспішай додому і не виходь із оселі, бо лихо тобі буде. Але за рік твоє починання люди підхоплять і самі, без моїх стріл, попливуть парами на той берег річки, щоб у густих травах і в обіймах теплої ночі насолоджуватися дивом кохання, яке великий Лад і я, його онук, даруємо кожному, хто народився на цій землі. Це буде ніч вільного, а отже – справжнього кохання.

З цими словами Ладо зник з очей Івна. І той страждав від враження, що це все йому наснилося. Але, пам’ятаючи слова Ладо, він поквапився додому і заліз на дах, добре вимазавшись глиною, щоб було непомітно, що на даху – людина.

Через деякий час він почув, що люди повертаються до своїх домівок, а потім сунуть до його оселі з галасом: «Смерть негіднику!» Хтось закричав: «Проклятий, він змусив мене цілуватися зі старою каргою!» «От негідник! Моя дружина ночувала хтозна-де, а з ким був я – і досі не второпаю», – скаржився хтось на Івна.

Він лежав нерухомо на даху наче купа глини, і, напевно, його б не знайшли, якби не чхання, яке напало на нього, певно, від холодної глини, якою він себе обмазав. Івн кілька разів чхнув, і цього було досить, щоб люди зрозуміли, де він. Його стягли з даху, поклали на візок, натерли конячим гноєм і повезли до річки топити.

Івн пручався скільки було сили, хотів розказати, чому так сталося, та його не слухали. Його зв'язали, посипали на додачу ще й пилюкою, весело розсміялися і нарешті – затягли у воду. Але Івн не потонув. Десяток тонких і ласкавих рученьок зеленокосих красунь схопили і переправили його на інший бік річки і там гарненько викупали. Відтоді і отримав він своє нове ім’я – Купайло.

І дійсно, цей випадок, який трапився в одному поселенні, за рік уже святкували у трьох інших. Люди уже без усякої на те причини знайшли бідолашного Купайла, зв’язали, обмазали його глиною і кинули у воду. І цього разу його врятували жалісливі русалки. Так сталося, що боги подарували Купайлу дуже довге життя, і з часом для багатьох він став майже богом.

Післямова автора

У цьому міфові знайшли своє відображення пережитки матріархальних звичаїв, елементи яких дожили до наших часів. Це свято вільного вибору жінками своїх любих. За Б.А. Рибаковим купальське свято пов’язане з культом богині родючості Мокоші і святом першого врожаю. Але це не зовсім так.

Купальські свята обов'язково відбуваються на берегах річок, де розпалюють великі і малі багаття. Після танців та перестрибування через вогнища учасники свята обов'язково йдуть до води, часто парами, перепливають на інший, незаселений берег, і усамітнюються. Обов'язково виготовляють опудало того, хто претендує на роль бога, але не може ним бути і навіть не здатен виконувати роль вибраного коханця. Опудало обмазують глиною і, побавившись з ним, топлять у воді. Іноді співають сороміцькі пісні.

Сонце дарує любов, вода – мудрість Самотнє життя не може бути повнокровним, бо люди мають жити в парі. Саме тому свято Купайло, що відбувається під час літнього сонцестояння, коли життєдайне світило має найбільшу силу, розпалює в людях полум'я любові, а восени настає час й для весілля

Отже, це не свято врожаю, а свято водної стихії, вогню і вільного кохання. Богиня водної стихії – це Дана, а не Мокоша. Купайло не є богом, а є головним суб'єктом святкового звичаю, тобто тим, від кого відвернулася доля, і він залишається самотнім. Самотнє життя не може бути повнокровним, тому його віддають на поталу русалкам, а можливо, і безпосередньо богині Дані.

З книги Олексія Гаца «Подвиг Лада. Міфи прадавніх слов’ян»